Про професії

Ти вже знаєш, що одним із компонентів алгоритму вибору професії є “хочу”, тобто це твої прагнення. Від того, ким і яким ти хочеш бути, залежить твоє особисте щастя, а також і внесок у суспільну справу. Тому, щоб зробити правильний вибір і зорієнтуватись у великому та складному світі професій, у якому їх нараховується десятки тисяч, тобі допоможуть класифікації професій. Деякі з них ми розглянемо нижче. А для початку, ти маєш навчитися розрізняти поняття “професія”, “спеціальність”, “посада”.

Отже, професія – це конкретна діяльність, ремесло, комплекс функцій, рід роботи, який виконується індивідом і є складовою частиною будь-якої трудової діяльності (токар, учитель, лікар тощо). Але не має просто токаря, є токар-розточувальник, токар-універсал; є вчитель початкових класів, вчитель трудового навчання, вчитель математики, а не просто вчитель тощо.

Отже, професія включає в себе ряд спеціальність, що визначається як вид заняття, комплекс знань, вмінь і навичок, необхідних для визначеного роду діяльності в межах однієї професії. Наприклад, лікар – професія, а хірург – спеціальність; вчитель – професія, а вчитель-математик – спеціальність; слюсар – професія, а слюсар-складальник – спеціальність. Не всі відрізняють поняття “професія” та “посада”, хоча вони мають відмінності.

Посада - це службове місце (становище) в якомусь державному чи громадському закладі, на підприємстві, яке пов’язане з виконанням організаційно-розпорядницьких або адміністративно-господарських та фінансових обов’язків (наприклад: міністр, директор, ректор, декан, бригадир тощо).

Ознайомившись з цими поняттями перейди до «Класифікація професій за Є.О.Клімовим»

 

Класифікація професій за Є.О.Клімовим

Як було сказало вище, світ професій великий і складний, і ознайомитись з усіма професіями у тебе немає можливості, а лише з невеликою їх частиною, то найкраще ознайомитись з представниками певних груп професій, утворених на основі схожості між ними. Тому вибираючи професію людина спрямовує свої помисли перш за все на те, з чим вона буде працювати, тобто на предмет праці, потім на те, що вона буде робити з ним, тобто на мету праці. Важливо також знати, чим вона буде впливати на предмет, тобто знаряддя праці, і де вона буде працювати, тобто умови праці. Виходячи з цього вчені й запропонували відповідно класифікувати професії за такими ознаками: предметом, метою, знаряддями та умовами праці. Цю класифікацію розробив російський професор, доктор психологічних наук, академік РАО Є.О. Клімов разом із своїми колегами.

На основі відмінностей у предметах праці всі професії запропоновано поділити на п’ять типів: “людина - природа”, “людина - техніка”, “людина – людина”, “людина - знакова система”, “людина - художній образ”.

        • Людина – природа (П)-предметом праці є живі організми, рослинний і тваринний світ, біологічні процеси, земля, вода: біолог, ветеринар, зоотехнік, тваринник, агроном, овочівник, садівник, лісник, геолог, океанолог тощо.
        • Людина - техніка (Т) – предметом праці є машини, апарати й установки, технічні системи, матеріали й енергія: інженер, машиніст, шофер, кранівник, слюсар, радіомеханік, токар, сталевар тощо.
        • Людина - людина (Л) - предметом праці є самі люди, групи людей чи колективи: офіціант, продавець, лікар, вчитель, вихователь, юрист, екскурсовод тощо.
        • Людина - знакова система (З) – предметом праці є схеми, цифри, умовні знаки, формули, слова, шифри, коди, таблиці: програміст, статист, економіст, коректор, друкарка, комірник, обліковець, кресляр, топограф.
        • Людина – художній образ (Х) – предметом праці є художні образи, їх роль, елементи та особливості, засоби їх побудови: ювелір, фотограф, актор, письменник, музикант, художник.

За метою праці виділяють три класи професій: гностичні (пізнавальні), перетворювальні, пошукові (винахідницькі).

        • Гностичний клас (Г) професій: досліджувати, розпізнавати, відрізняти, визначати, перевіряти; розбиратись у складних явищах, оцінювати (робити висновки на основі різноманітних ознак об’єкта), перевіряти за наперед відомими ознаками, сортувати і т. ін.: контролер технічного контролю (техніка), коректор (знакова система), критик (художній образ), санітарний лікар (людина), лаборант хіміко-біологічного аналізу (природа).
        • Перетворювальний клас (П) професій пов’язаний з активним перетворюванням предмету праці, його обробкою, переміщенням, упорядкуванням, обслуговуванням, здійсненням впливу на нього, організацією праці. Причому, в одних випадках може відбуватись перетворення безпосередньо в процесі дії на об’єкт праці, а в інших – перетворювальна діяльність спрямовується на види енергії, інформацію, різні процеси: столяр (техніка), учитель (людина), рільник (природа), кресляр (знакова система), реставратор (художній образ).
        • Клас пошукових (В) характеризують професії практичної праці, близькі до класу перетворювальних – винайти, придумати, знайти новий варіант, сконструювати: вчений, конструктор-модельєр одягу, конструктор меблів, дизайнер, аранжувальник квітів тощо. Останній клас нечисленний за кількістю віднесених до нього професій.

Існують професії, які поєднують в собі ознаки двох і навіть трьох класів.

У залежності від знарядь (засобів) праці професії поділяють на чотири відділи. Це професії пов’язані з використанням:

        • ручних (Р) знарядь праці - викрутка, гайковий ключ, молоток, долото, електричний дриль, фарборозпилювач, пневматичний відбійний молоток і т. ін. – слюсар-складальник, монтажник радіоапаратури, столяр, тесля, ювелір, гравіювальник, хірург, стоматолог, музикант тощо;
        • машин (М) з ручним керуванням, їх ще можна назвати професіями машинно-ручної праці – це токар, фрезерувальник, машиніст баштового крана, машиніст тепловоза, тракторист-машиніст та ін.;  
        • автоматизованих і автоматичних (А) систем, машин, апаратів, роботів - оператор прокатного стану, диспетчер енергосистеми, апаратник хімічного виробництва, оператор автоматичних потокових ліній, сталевар, друкар, ткаля та ін.;  
        • функціональних засобів, знарядь праці - роль знарядь праці тут відіграють функціональні засоби поведінки та мови людини, жести, вимова звуків, слів, виразів, змістові та емоційні інтонації, міміка обличчя або окремі властивості організму - вчитель, вихователь, диктор, актор, диригент хору чи оркестру. Функціональним засобом може бути і організм людини (артист балету, спортивний тренер, співак, акробат).

За умовами праці всі професії поділяються на чотири групи:

        • побутові (П) – праця вумовах звичайного побутового мікроклімату - бухгалтер, економіст, бібліотекар, кресляр, вчитель, конструктор та ін.;
        • праця на відкритому повітрі (В) – будівельник, пожежник, рільник, лісник, агроном та ін.;        
        • праця в незвичайних (Н) умовах: на висоті, під землею, під водою, в повітрі, у космосі, в гарячих цехах тощо - шахтар, водолаз, монтажник сталевих конструкцій, космонавт, пілот тощо
        • праця з підвищеною моральною (М) відповідальністю за здоров’я і життя людей, матеріальні цінності - лікар, вчитель, інспектор міліції, інженер з техніки безпеки, суддя, продавець, інкасатор, касир, та ін.

Схематично цю класифікацію можна подати у вигляді піраміди із п’яти ярусів: типи, класи, відділи, групи професій з умовними позначеннями (Див. мал.). На вершині цієї піраміди розташовується вільний ярус-прямокутник, який призначений для умовного позначення майбутньої твоєї професії у вигляді відповідної формули професії. Цю схему можна розглядати і як „драбину”, сходження по якій допомагає тобі обмірковувати вибір майбутньої професійної діяльності: від визначення типу професії до обговорення класу, підбору відділу та уточнення групи власної професії. Після такого „сходження” тобі необхідно записати умовне позначення (формулу) вибраної професії.

ЯРУСИ КЛАСИФІКАЦІЙ ПРОФЕСІЙ

 

Формулу потрібно будувати, наближаючи її до реальних умов сучасної економіки країни. При цьому свідомий вибір повинен ґрунтуватися на положеннях формули вибору професії: „хочу”, „можу”, „треба”. Компонент „треба” вказує на потреби суспільства в кадрах визначених професій. Якщо ти хочеш і можеш займатися якоюсь справою, але на неї немає запиту на ринку праці, тоді інтереси, нахили, здібності й зусилля твої втрачають свій сенс. Таким чином, на основі складеної формули професії можна визначити конкретну професію, з якою ти детально познайомишся і визначиш, чи подобається вона тобі чи ні. Так, якщо ти не знаєш, яку професію вибрати, але знаєш, з яким предметом праці хотів би працювати, знаєш, що з ним треба робити, якими знаряддями впливати на нього і в яких умовах виконувати цю роботу, то для цього ти за даною класифікацією можеш скласти так звану формулу професії (Див. мал.) і за нею підібрати вже конкретну професію чи групу споріднених професій. Допомагати тобі в цьому повинен психолог, профконсультант, вчитель. Наприклад, ти хотів би працювати з природними рослинними об’єктами, перетворюючи їх за допомогою ручних знарядь праці в побутових умовах. Тоді формула цієї професії буде мати вигляд: П/П/Р/П – під неї підходять професії працівників тепличного господарства, наприклад плодоовочівник. А якщо розширити предметпраці в даній формулі, доповнивши його художнім образом – ПХ – тоді це професія квітникар-декоратор. Але може трапитися, що отриманій формулі на даний момент нічого не відповідає, тобто у дійсності немає такої професії. Так, наприклад, формула професії вчителя трудового навчання має вигляд: Л,Т/П,Г/Ф,Р,М/М,П, професії вчителя початкових класів – Л/П,Г/Ф,Р/М,П, а професії психолога ― Л, З/Г, П/Ф, Р, А/М, П.

Допомогти тобі, у визначені типу і класу професії, які тобі підходить, можуть методики: Диференційно-діагностичний опитувальник (ДДО) та Професійно-діагностичний опитувальник (ПДО), які наведені на сторінці "Як визначити схильність до професії"

Вивчивши класифікацію професій за Є.О.Клімовим перейди до кроку 3.

Класифікація професій за Дж.Л.Голландом

Існує ще багато класифікацій професій, так в багатьох країнах світу використовується класифікація Дж. Голланда за певним професійним середовищем. Ця класифікація призначена для правильного вибору майбутньої професії, або, як мінімум, у визначені напряму пошуку та виділенні групи професій, що відповідають психофізіологічним особливостям, професійним інтересам і намірам конкретної особи. Дж. Голланд на основi виявлення основних компонентiв спрямованостi особистостi – iнтересiв i цiннiсних орiєнтацiй - видiляє шiсть типiв особистостi: реалiстичний, iнтелектуальний, соцiальний, конвенцiйний, пiдприємливий, артистичний. Теоретична модель кожного типу описується за наступною схемою: цiлi, цiнностi, Я-образ, освiтнi цiлi, переважаючi професiйнi ролi, здiбностi та спецiальнi обдарування, оригiнальнiсть досягнення, iндивiдуальний розвиток, життєвий шлях. Автор вважає, що збіг особистісного типу та сприятливого для нього професійного середовища забезпечує успіх у професійній діяльності та задоволення нею. Адже поведiнка людини визначається не тiльки iндивiдуальними особливостями, але й оточенням, тобто тим соцiальним середовищем, у якому вона виявляє свою активнiсть. Нижче нами буде наведена методика Тест Д.Голланда для визначення професiйних типiв особистостi.

Кожна професiя створює певне середовище. Звичайно, не сама по собi, а за допомогою людей. Представники однiєї i тiєї ж професiї – особи багато в чому подiбнi, мають спiльнi погляди, нахили. У багатьох подiбних ситуацiях вони реагують однаково i цим створюють певне професiйне середовище. Розглянемо ці середовища детальніше.

      • РЕАЛIСТИЧНЕ ПРОФЕСIЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. Завдання його конкретнi, рiшення передбачають наполегливiсть, силовий натиск. Переважають психомоторні навички, а соцiальнi навички потрiбнi в незначнiй мiрi – тiльки для того, щоб передавати i сприймати словеснi iнструкцiї. Представники цього середовища займаються конкретними матеріальними обєктами (інструментами, матералами, машинами та механізмами, тваринами тощо): диспетчер, механнік, електрик, інженер, агроном, фермер, садівник, водій тощо.
      • IНТЕЛЕКТУАЛЬНЕ ПРОФЕСIЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ допускає швидше iнтелектуальний тиск, який потребує наявностi абстрактного мислення, творчих, аналітичних, логічних та гуманітарних здiбностей, тобто орієнтується на розумову, переважно наукову, пошуково-дослідницьку працю. Мiжособовi стосунки при цьому вiдiграють незначну роль, зводяться до передачi та сприйняття складних словесних конструкцiй. Це середовище представляють такі професії: науковий співробітник, фізик, математик,біолог, геолог, астроном, історик, хімік тощо.
      • СОЦIАЛЬНЕ ПРОФЕСIЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ передбачає наявнiсть вмiнь розбиратись у поведiнцi людей i навчати iнших, вимагає постiйного особистого спiлкування з ними. Для цього необхiдно комунікативні вмiння, красномовнiсть та гуманітарні здібності. Представниками цього середовища є: вчитель, вихователь, лікар, офіціант, бармен, працівники мілції та прокуратури тощо.
      • КОНВЕНЦIЙНЕ ПРОФЕСIЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ (умовне). Для розв'язування задач, якi в ньому виникають, необхiднi здiбностi до обробки конкретної рутинної та цифрової iнформацiї, тобто виконуються розрахунки за встановленою схемою. Його представники є слабкими організаторами та керівниками, надають переваги канцелярським видам роботи. Здатнiсть до спiлкування може бути розвинута дуже слабо. Це середовище представляють такі професії: бухгалтер, програміст, оператор, економіст, податковий інспектор, стенографіст тощо.
      • ПIДПРИЄМЛИВЕ ПРОФЕСIЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. Представники цього середовища обирають мету та завдання, що дозволяють їм виявити енергію, підприємливість, ентузіазм тощо, реалізувати потяг до пригод. Вербальні здібності у них перевалюють над інтелектуальними та математичними, вони повинні володiти красномовнiстю, мати добре розвинутi соцiальнi навички, вмiти розбиратись в мотивах поведiнки людей. Спецiалiсти цього середовища повинні керувати iншими людьми. Це: директор, адміністратор, товарознавець, суддя, журналіст, телерепортер, менеджер, дипломат, продюсер тощо.
      • АРТИСТИЧНЕ ПРОФЕСIЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ характеризується рiшенням завдань i проблем, якi передбачають наявнiсть художнього смаку i творчої уяви. Його представники ухиляються від чітко структорованих видів діяльності та фізичної праці. Складнi завдання вирiшуються переважно за допомогою фантазiї. Гуманітарні та артистичні здібності переважають над математичними. Всi свої знання, емоцiї людина в цьому середовищi прагне присвятити досягненню конкретної мети. До нього відносяться такі професії: художник, модельєр, актор, фотограф, реставратор, хореограф тощо.

Вивчивши класифікацію професій за Дж. Голландом вернись до кроку 3.

Словник професій

1 Агент з організації туризму

Загальні поняття Агент — з французької мови - «agent» — збудник. Агент з організації туризму працює з метою збуд¬ження у клієнта бажання придбати туристичну путівку.

Коротка історія професії Туризм (як національний так і міжнародний) — продукт тривалого історичного розвитку. Передумови його появи сягають сивої давнини. В історії розвитку туризму розрізняють чотири етапи:  ? до початку XI ст. — передісторія туризму;  ? початок XI — кінець XIX ст. — елітарний туризм, зародження спеціалізованих підприємств з надання туристичних послуг;  ? початок XX ст. — до Другої світової війни — початок становлення соціального туризму;  ? після Другої світової війни — сучасний етап — масовий туризм, формування туристичної індустрії як міжгалузе¬вого комплексу з виробництва товарів і послуг для туризм. В останні роки простежується деяке покращання матеріального становища населення, відповідно кіль¬кість людей, які б хотіли «побачити світ», значно зросла. Для якісного задоволення їхніх потреб виникла необхід¬ність у кваліфікованих фахівцях, які могли б повною мірою здійснити всі забаганки клієнтів. Цими фахівця¬ми і є туристичні агенти. Насправді робота туристично-го агента має значно важливіше значення ніж просто задоволення потреб клієнта, він допомагає виявити та реалізувати його мрії. Це підносить на значно ви¬щий щабель соціальне значення цієї професії.

Характер роботи Багато людей звертаються до туристичних агентств, щоб поцікавитися про умови організації тієї чи іншої мандрівки, але інтерес з боку потенційного клієнта далеко не завжди задовільняється придбання туристичної путівки. Основне ж завдання агента з організації туризму полягає у «збудженні», формуванні у потенційного клієнта бажання купити туристичну путівку, без застосування при цьому безпосереднього тиску. Для досягнення бажаного результату туристичному агенту замало виконувати роль пасивної фігури, яка тільки презентує товар, йому доводиться аргументовано переконувати клієнта у доцільності придбання туристичної путівки. З огляду на це він повинен робити наголос на якості пропонованої ним послуги, належному та вчас¬ному виконанні всіх зобов'язань туристичного агентства, а також на інших позитивних моментах, які пропонує його фірма.  В обов'язки агента з організації туризму входять : ? контакти з туристичними агентствами, ? маркетинг ринку, у процесі якого він знаходить найбільш вигідні за оплатою, термінами і якістю роботи фірми ? контакти зі страховим агентом ? контакти з приймаючою стороною.  Агент з організації туризму ? проводить бесіди з клієнтами ? бронює для них авіаквитки, готель ? оформляє страховку і всі необхідні документи.

Умови роботи Робота агента з організації туризму складається з наступних компонентів: ? робота з клієнтами - передбачає визначення вимог клієнта та його побажань: надання клієнту повної достовірної інформації щодо конкретної подорожі (транспорт, побут, харчування, екскурсійне обслу¬говування) та вміння переконати клієнта у доціль¬ності придбання туристичної путівки; ? робота з документами - левова частка праці агента з організації туризму припадає саме на роботу з документами: оформлення письмових договорів, віз, перевірка паспортних даних тощо; ? взаємодія з керівництвом та партнерами - в про¬цесі такої взаємодії туристичний агент отримує завдання від керівництва та звітує перед ним. Взаємодія з партнерами ґрунтується переважно на узгодженні робочих моментів та виконанні партнерських зобов'язань; ? робота з ринком послуг - передбачає постійний моніторинг ринку послуг для своєчасного реагування на дії конкурентів. Агенти з організації туризму у своїй професійній діяльності застосовує такі засоби виробництва, як комп'ютер, принтер, копіювальний аппарат, телефон, електронний записник, діловий щоденник.

Ринок праці Випускник спеціальності «Агент з організація туризму» може працювати на підприємствах різних форм власності на посадах:  • помічника менеджера з внутрішнього туризму;  • помічника менеджера з міжнародного туризму;  • агента з організації туризму;  •екскурсовода. Ця професія дає можливість працювати у сфері туризму, а також відкрити власну справу.

Медичні обмеження Агентом з організації туризму може працювати практично будь-яка здорова людина, але недоцільно опанувати цю професію людям, які мають хронічні інфекційні захворювання, хвороби шкіри, опорно-рухового апарату і серцево-судинної системи, зниження слуху і зору.

Вимоги до індивідуально-психологічних особливостей Професія «Агент з організації туризму» висуває до кандидата на оволодіння нею ряд специфічних вимог. Зокрема, агент повинен швидко й логічно мислити, мати високу загальну культуру та широкий світогляд. Йому доводиться працювати з великим об'ємом різноманітної інформації, тому потрібно мати довготривалу зорову та оперативну пам’ять. Успішна та ефективна робота за даною професією обумовлюється наявністю таких особистих якостей: • активність; • відповідальність; • витримка; • спостережливість; • впевненість у собі; • наполегливість; • тактовність; • пунктуальність; • дисциплінованість; • цілеспрямованість. Крім того, туристичному агенту потрібні високий рівень розвитку комунікативних і організаторських здібностей, урівноваженість, винахідливість, енергійність, ініціативність, емоційна стійкість, виразна дикція, грамотна, оптимального темпу мова, інтелект - вище середнього. Оскільки робота агента з організації туризму базується на встановленні контактів між людьми, то нею, як правило, займаються люди дипломатичні, привітні та кмітливі, які уміють привабити до себе інших.

Перспективи розвитку Розвиток міжнародних відносин, позитивні зміни у законодавстві та економіці України суттєво розширили перспективи розвитку професії «агент з організації туризму». Проте, необхідно зазначити, що кількість кваліфікованих кадрів у цій сфері обслуговування, порівняно з розвинутими країнами є вкрай низькою. Це зумовлено відносно недавнім розвитком цього напрямку послуг.  Розмір вірогідного заробітку туристичного агента залежить від фінансового стану підприємства, об'єму здійснюваної ним роботи, його кваліфікації, а також від спрямованості туристичної діяльності: міжнародний чи внутрішній туризм. Можливим джерелом професійного розвитку під час професійного навчання є стажування за обраним фахом у комерційних структурах (туристичних агенціях, фірмах). 

Галузь економіки Професії сфери послуг населенню

Професію можна отримати в: Волинський технiкум НУХТ

Професію можна отримати в: Любешiвський технічний коледж ЛНТУ

2 Адміністратор

Загальні поняття Адміністратор - працівник підприємства, що здійснює роботу з ефективного і культурного обслуговування відвідувачів, консультує відвідувачів із питань, що стосуються послуг, які надаються. На сьогоднішній день адміністратор потрібний практично у всіх сферах діяльності — від салону краси до найбільшого виробничого підприємства.

Коротка історія професії На сьогоднішній день неможливо уявити собі роботу будь-якого підприємства без адміністратора. Необхідність в адміністраторах виникла із зростанням кількості магазинів, торгових точок, кафе і ресторанів і т. д. Адміністратор може відповідати за напрямок діяльності компанії або за роботу персоналу. Ця професія досить нова. Однак прототип її виник дуже давно. Ще з часів античності мандри здійснювались заради торгівлі, завоювань і з релігійною метою. У часи Середньовіччя переважали релігійні мандрівки. Щоб розмістити усіх паломників, стали виникати будинки для постояльців, як різновид готелю, які утримувались релігійними орденами. Тому можна сказати, що церква створила першу мережу готелів. Із розвитком торгівлі і бажанням людей побачити інші міста і землі, купці і мандрівники зупинялись на заїжджих дворах і в караван-сараях, де функції адміністратора виконував хазяїн. Він зустрічав і розміщував своїх постояльців у номерах, піклувався про їх харчування, відкривав кредит і пропонував різні послуги. У 1929 році в Бостоні відкрився “Тремонт-Хаус”. Це був перший повністю оформлений готель з адміністратором. У нинішній динамічний час керування будь-яким підприємством, організацією є досить складною роботою, яку неможливо виконати тільки завдяки стандартним простим схемами управління. Необхідний кваліфікований фахівець, який може вміло керувати організацією, виробничими процесами, а також грамотно розподіляти роботу серед персоналу компанії. Адміністратор повинен добре розбиратися у всіх внутрішніх і зовнішніх процесах діяльності підприємства. 

Характер роботи Професія адміністратора широка та багатогранна. Спектр завдань дуже великий, до обов’язків входить: координація роботи офісу; прийом і реєстрація замовників і клієнтів, отримання дзвінків, робота з документами. Займається діяльністю з обслуговування відвідувачів, створення для них комфортних умов. Контролює збереження матеріальних цінностей. Надає інформацію відвідувачам з питань, що стосуються послуг, які надаються. Приймає заходи із запобігання конфліктних ситуацій. Розглядає претензії, пов’язані з незадовільним обслуговуванням відвідувачів, проводить необхідні заходи щодо їх усунення. Контролює дотримання підлеглими працівниками трудової і виробничої дисципліни, правив і норм охорони праці, вимог виробничої санітарії і гігієни. Забезпечує виконання працівниками вказівок керівництва підприємства, установи, організації. Сьогодні без адміністратора не обходиться жоден сучасний заклад, ресторан чи магазин, комп'ютерна фірма або склад. В обов'язки адміністратора входить розпорядження в будь-якому закладі або управління персоналом компанії. Існує кілька різновидів професії адміністратора, всі вони входять у так звану базову групу адміністративно-управлінського персоналу. 

Умови роботи Адміністраторами можуть працювати як жінки, так і чоловіки різного віку.  Зазвичай заробітна плата кваліфікованого адміністратора перевищує середню заробітну плату в промисловості оскільки робота адміністратора досить важка у психологічному плані. Адміністратор, наприклад, магазину, працюючи в одному колективі з продавцями, є при тому по відношенню до них контролером, який виконує розпорядження керівництва. Він особисто відповідає за будь-які проблеми, що виникають в установі. Часто робота адміністратора передбачає ненормований робочий день. Адже якщо, наприклад, у магазині вночі протече дах, сторож викличе саме його, як матеріально відповідальну особу.

Ринок праці Випускники що отримали професію «Адміністратор» можуть працювати: - в закладах громадського харчування (ресторанах, кафе, барах); - в закладах готельно-туристичного обслуговування (готелях, туристичих фірмах); - у сфері побутового обслуговування (салони, перукарні, будинки побуту); - у закладах сфері торгівлі.

Медичні обмеження Адміністратором може працювати будь-яка здорова людина, проте робота протипоказана особам, які мають хронічні інфекційні захворювання, хвороби шкіри, опорно-рухового апарату, серцево-судинної системи, зниження слуху і зору.

Вимоги до індивідуально-психологічних особливостей Кожна професія висуває певні вимоги до індивідуально-психологічних якостей людини. Професія адміністратора також передбачає певні риси характеру та якості, нахили, вміння. Висока стресостійкість.  Хороший рівень уваги (вміння тримати у полі зору багато об'єктів).  Гнучкість мислення.  Хороша пам'ять.  Виразна мова.  Вміння управляти емоціями, емоційна стійкість.  Розвинені комунікативні навики (вміння викладати інформацію, переконувати тощо).  Доброзичливість, гнучкість, організованість, відповідальність, самостійність, комунікабельність. Для роботи адміністратором потрібно бути людиною відповідальною, активною, повною рішучості, а також комунікабельною, стриманою. Бажано також мати приємну зовнішність, уміти грамотно і чітко говорити.  При роботі адміністратором можуть виникнути різні труднощі, тому потрібно вміти швидко знаходити правильне рішення, пропонувати клієнтові якийсь компроміс. Найчастіше для вирішення різних конфліктних ситуацій адміністратору можуть стати в нагоді знання з психології.

Перспективи розвитку Навчаючись у ПТНЗ, учні з професії адміністратор, набувають фахових знань, умінь і навичок, готуються застосовувати їх у своїй подальшій професійній діяльності. Під час проходження виробничої практики на підприємствах, учні вдосконалюють свою професійну майстерність, набувають нових знань та навичок. Крім цього, під час практики роботодавці мають нагоду оцінити професійний рівень молодих фахівців і запропонувати їм після закінчення навчання робочі місця.

Галузь економіки Професії, загальні для всіх галузей економіки

Професію можна отримати в: Волинський технiкум НУХТ

Професію можна отримати в: Любешiвський технічний коледж ЛНТУ

3 Бармен

Загальні поняття Бармен – спеціаліст із приготування і сервірування змішаних напоїв. Це людина, яка працює в барі. Вона вітає, інформує, дає поради своїм гостям, приймає та виконує їх замовлення. Два принципових стимули мотивують поведінку бармена - це рентабельність бару та задоволення вимог гостей. Бармен слідкує за тим, щоб напої відповідали смаку гостя, були виготовлені та подані у стилі закладу, виконувались правила гігієни та безпеки праці.

Коротка історія професії Професія бармена зародилася в Сполучених Штатах Америки в часи «золотої лихоманки». Тоді в торгових точках у поселеннях продавалося відразу все.Господарі, щоб збільшити товарообіг стали тут же пропонувати і випивку. Згодом приміщення магазину перегородив бар'єр, що розділив «торгову зону» і «місце для відпочинку», яке стало називатися баром. Тоді ж з'явилися і перші бармени. Коктейлі в їх сучасному вигляді з'явилися також в США. У 1862 році вийшла «Bartender'sGuide» - перша книга, що містить відомості про напої, рецептуру коктейлів і професійний кодекс бармена. Її автор - Джеррі Томас, сам багато років відпрацював за барною стійкою.

Характер роботи Бармен повинен добре знати правила подачі напоїв, використовувати барні аксесуари та інструменти. Відмінно знати пропорції та варіанти приготування класичних коктейлів, а також фірмових коктейлів бару. Обов'язковим є знання асортименту та характеристики напоїв, вміння здійснювати закупку, вести переговори з постачальниками, складати карту бара. Робота бармена включає розташування на полицях пляшок та аксесуарів, суворе дозування напоїв, контроль за підлеглими та за обладнанням. Бармен перевіряє запаси посуду, слідкує за відкриттям та закриттям приміщення, проводить інвентаризацію та інше. Бармену необхідне добре здоров`я, він повинен вміти працювати швидко, без помилок та завжди люб'язно спілкуватися з гостями. Бармен зобов'язаний знати смак, букет запропонованих напоїв, вміти прийняти вірне рішення при незвичайному замовленні. Повинен завжди носити чистий бездоганний одяг та чисте взуття. В кишенях не повинно бути зайвих речей. Зовнішній вигляд бармена повинен відповідати стандарту. Руки бармена повинні бути чистими, охайними, використання парфумів та дезодорантів помірним. Бармену не слід вдягати багато прикрас.

Умови роботи Праця бармена належить до розряду фізичної праці середньої тяжкості. Барменами можуть працювати як особи жіночої, так і чоловічої статі, віком від 18 років. Трудова діяльність бармена здійснюється на підприємствах ресторанного сервісу, а також поза приміщеннями ресторанів, кафе, барів в процесі здійснення кейтерингового обслуговування. Барменам не дозволяється працювати у взутті на високих підборах, це може призвести до травм ніг. Підбори та підошви взуття барменів повинні бути підбиті матеріалом, що не дозволяє послизнутися. Обов'язковим є виконання вимог особистої гігієни: 1. Уніформа бармена повинна бути завжди свіжовипраною та випрасуваною. 2. Волосся повинне бути чистим, зачесаним та прибраним з обличчя. 3. Дотримуватись почуття міри при використанні макіяжу (діловий макіяж), та прикрас. 4. Нігті на руках повинні бути чистими, коротко підстриженими. 5. Слід користуватися неароматизованими дезодорантами. 6. Одяг повинен бути охайним та зручним. 7. Підсобні роботи виконують у захисному одязі. 8. Після важкої праці необхідно прийняти душ.

Ринок праці Попит на фахівців з професії бармен на ринку праці є дуже високим. Згідно статистичних даних, ймовірність працевлаштування після навчання за професією бармен складає 100%. Сьогодні бармен-фахівець може працювати у ресторані, ресторані-барі, кафе, кав'ярнях, кафе-пекарнях, чайних салонах, закусочних, шинках.

Медичні обмеження Барменом може працювати практично будь-яка здорова людина, але недоцільно опанувати цю професію людям, які мають певні протипоказання та медичні обмеження щодо даної професії: • захворювання органів зору, зорові розлади (косоокість, дальтонізм, зниження гостроти зору); • захворювання хребта (сколіоз та ін.); • захворювання опорно-рухового апарату; • психофізіологічні захворювання; епілепсія; органічне ураження центральної нервової системи; • захворювання серцево-судинної системи та гіпертонічна хвороба; • захворювання легень; • захворювання шкіри; • захворювання слуху.

Вимоги до індивідуально-психологічних особливостей Кожна професія висуває певні вимоги до індивідуально-психологічних якостей людини. Професія бармена також передбачає певні риси характеру та якості, нахили, вміння: • вміти слухати своїх гостей та підтримувати з ними розмову, але завжди дотримуватись певної "відстані"; • вміти зменшити дозу алкоголю сп'янілому гостю та відмовити у виконанні замовлення цього гостя; • поважати конфіденційність своїх гостей; • вміти знайти рішення у складних ситуаціях; • бути ініціативним та уважним у деталях (заміна попільничок, постійне прибирання робочого місця тощо). Усе це необхідне бармену для прибуткової роботи бару, задоволення потреб гостей.

Перспективи розвитку Навчаючись в ПТНЗ, учні з професії бармен, набувають фахових знань, умінь і навичок, готуються застосовувати їх у своїй подальшій професійній діяльності. Під час проходження виробничої практики на підприємствах ресторанного сервісу, учні вдосконалюють свою професійну майстерність, набувають нових знань та навичок. Крім цього, під час практики роботодавці мають нагоду оцінити професійний рівень молодих фахівців і запропонувати їм після закінчення навчання робочі місця.

Галузь економіки Громадське харчування

4 Бармен

Загальні поняття Бармен – спеціаліст із приготування і сервірування змішаних напоїв. Це людина, яка працює в барі. Вона вітає, інформує, дає поради своїм гостям, приймає та виконує їх замовлення. Два принципових стимули мотивують поведінку бармена - це рентабельність бару та задоволення вимог гостей. Бармен слідкує за тим, щоб напої відповідали смаку гостя, були виготовлені та подані у стилі закладу, виконувались правила гігієни та безпеки праці.

Коротка історія професії Професія бармена зародилася в Сполучених Штатах Америки в часи «золотої лихоманки». Тоді в торгових точках у поселеннях продавалося відразу все.Господарі, щоб збільшити товарообіг стали тут же пропонувати і випивку. Згодом приміщення магазину перегородив бар'єр, що розділив «торгову зону» і «місце для відпочинку», яке стало називатися баром. Тоді ж з'явилися і перші бармени. Коктейлі в їх сучасному вигляді з'явилися також в США. У 1862 році вийшла «Bartender'sGuide» - перша книга, що містить відомості про напої, рецептуру коктейлів і професійний кодекс бармена. Її автор - Джеррі Томас, сам багато років відпрацював за барною стійкою.

Характер роботи Бармен повинен добре знати правила подачі напоїв, використовувати барні аксесуари та інструменти. Відмінно знати пропорції та варіанти приготування класичних коктейлів, а також фірмових коктейлів бару. Обов'язковим є знання асортименту та характеристики напоїв, вміння здійснювати закупку, вести переговори з постачальниками, складати карту бара. Робота бармена включає розташування на полицях пляшок та аксесуарів, суворе дозування напоїв, контроль за підлеглими та за обладнанням. Бармен перевіряє запаси посуду, слідкує за відкриттям та закриттям приміщення, проводить інвентаризацію та інше. Бармену необхідне добре здоров`я, він повинен вміти працювати швидко, без помилок та завжди люб'язно спілкуватися з гостями. Бармен зобов'язаний знати смак, букет запропонованих напоїв, вміти прийняти вірне рішення при незвичайному замовленні. Повинен завжди носити чистий бездоганний одяг та чисте взуття. В кишенях не повинно бути зайвих речей. Зовнішній вигляд бармена повинен відповідати стандарту. Руки бармена повинні бути чистими, охайними, використання парфумів та дезодорантів помірним. Бармену не слід вдягати багато прикрас.

Умови роботи Праця бармена належить до розряду фізичної праці середньої тяжкості. Барменами можуть працювати як особи жіночої, так і чоловічої статі, віком від 18 років. Трудова діяльність бармена здійснюється на підприємствах ресторанного сервісу, а також поза приміщеннями ресторанів, кафе, барів в процесі здійснення кейтерингового обслуговування. Барменам не дозволяється працювати у взутті на високих підборах, це може призвести до травм ніг. Підбори та підошви взуття барменів повинні бути підбиті матеріалом, що не дозволяє послизнутися. Обов'язковим є виконання вимог особистої гігієни: 1. Уніформа бармена повинна бути завжди свіжовипраною та випрасуваною. 2. Волосся повинне бути чистим, зачесаним та прибраним з обличчя. 3. Дотримуватись почуття міри при використанні макіяжу (діловий макіяж), та прикрас. 4. Нігті на руках повинні бути чистими, коротко підстриженими. 5. Слід користуватися неароматизованими дезодорантами. 6. Одяг повинен бути охайним та зручним. 7. Підсобні роботи виконують у захисному одязі. 8. Після важкої праці необхідно прийняти душ.

Ринок праці Попит на фахівців з професії бармен на ринку праці є дуже високим. Згідно статистичних даних, ймовірність працевлаштування після навчання за професією бармен складає 100%. Сьогодні бармен-фахівець може працювати у ресторані, ресторані-барі, кафе, кав'ярнях, кафе-пекарнях, чайних салонах, закусочних, шинках.

Медичні обмеження Барменом може працювати практично будь-яка здорова людина, але недоцільно опанувати цю професію людям, які мають певні протипоказання та медичні обмеження щодо даної професії: • захворювання органів зору, зорові розлади (косоокість, дальтонізм, зниження гостроти зору); • захворювання хребта (сколіоз та ін.); • захворювання опорно-рухового апарату; • психофізіологічні захворювання; епілепсія; органічне ураження центральної нервової системи; • захворювання серцево-судинної системи та гіпертонічна хвороба; • захворювання легень; • захворювання шкіри; • захворювання слуху.

Вимоги до індивідуально-психологічних особливостей Кожна професія висуває певні вимоги до індивідуально-психологічних якостей людини. Професія бармена також передбачає певні риси характеру та якості, нахили, вміння: • вміти слухати своїх гостей та підтримувати з ними розмову, але завжди дотримуватись певної "відстані"; • вміти зменшити дозу алкоголю сп'янілому гостю та відмовити у виконанні замовлення цього гостя; • поважати конфіденційність своїх гостей; • вміти знайти рішення у складних ситуаціях; • бути ініціативним та уважним у деталях (заміна попільничок, постійне прибирання робочого місця тощо). Усе це необхідне бармену для прибуткової роботи бару, задоволення потреб гостей.

Перспективи розвитку Навчаючись в ПТНЗ, учні з професії бармен, набувають фахових знань, умінь і навичок, готуються застосовувати їх у своїй подальшій професійній діяльності. Під час проходження виробничої практики на підприємствах ресторанного сервісу, учні вдосконалюють свою професійну майстерність, набувають нових знань та навичок. Крім цього, під час практики роботодавці мають нагоду оцінити професійний рівень молодих фахівців і запропонувати їм після закінчення навчання робочі місця.

Галузь економіки Громадське харчування

Професію можна отримати в: Нововолинське вище професійне училище

Професію можна отримати в: Любомльський професійний ліцей

Професію можна отримати в: Луцьке вище професійне училище

Професію можна отримати в: Волинський технiкум НУХТ

Професію можна отримати в: Любешiвський технічний коледж ЛНТУ

Професію можна отримати в: Рівненське вище професійне училище ресторанного сервісу та торгівлі

5 Бруківник

Загальні поняття Бруківка – це універсальні матеріал, який використовується на найбільш вантажонапружених дорогах, бруківка застосовується для мощення міських вулиць, площ, садових доріжок. На відміну від асфальтового і бетонного покриття, мощення бруківкою є екологічно нешкідливим та має високу міцність. У разі необхідності бруківку можна розібрати і укласти знову. Крім цього бруківка, покладена біля будинку, офісної будівлі або в саду додає простору естетичний, доглянутий вигляд.

Характер роботи Види робіт, їх складність залежать від кваліфікації бруківника. Із зростанням розряду зростає і складність робіт, які виконує спеціаліст. Так, бруківник 2-го розряду повинен знати: основні види брукування; способи розбирання бруку; брукування вручну. правила переміщення і складування бруківки та каменю. Бруківник 2-го розряду повинен уміти: штабелювати камінь та бруківку; просіювати та сортувати кам’яний дрібняк; розбирати кам'яні бруківки та кам'яні вистілки; підсипати грунт у версти з трамбуванням. Бруківник 3-го розряду повинен знати: Види каменю, що застосовується для брукування, вимоги до його якості. Види та властивості основних матеріалів, що застосовуються при вкладанні різних видів бруківок. Види та властивості бруківки з природнього каменю та штучної бруківки. Гранітна та базальтова бруківка, бруківка з піщанику, вапняку, сланцю, вібролита бруківка, клінкерна цегла. Способи підготовки основи під бруківку. Види та способи влаштування бордюрів. Способи розподілення кам?яних матеріалів на робочому місці. Допустимі ухили укосів залежно від класифікації грунтів. Способи влаштування дренажного шару. Способи укладання бруківки на бетон, пісок, щебінь і гравій. Способи приготування бетонної та цементно-піщаної суміші. Способи укладання бруківки з литого бетону. Способи опорядження швів укладеної бруківки. Будову, принцип дії та правила експлуатації ручних інструментів, засобів малої механізації, ручного електрифікованого та пневматичного інструменту, що застосовується для бруківничих робіт. Вимоги до якості матеріалів, що застосовуються для вкладання бруківки, вимоги до якості виконаних робіт. Способи контролю якості робіт. Вимоги до виконання і оформлення будівельних креслень та технологічних карт, загальні відомості про економіку та планування будівництва, загальні відомості про основи трудового законодавства; загальні відомості про електрообладнання будівельного майданчика; правила безпечного виконання робіт; правила електробезпеки; правила надання першої медичної допомоги потерпілим. Бруківник 3-го розряду повинен уміти: 1.Дорожні роботи Виконувати розбивку та планування поверхонь; розподіляти камінь на робочому місці; сортувати та обколювати камінь; готувати основу під брукування; виконувати підсипку та ущільнення піщаної основи; встановлювати та закріплювати бордюри; облаштовувати укоси тротуарів та доріг; влаштовувати дренажний шар; готувати бетонні та цементно-піщані суміші; виконувати прості роботи з укладання бруківки з природного каменю та штучної бруківки; розщебенювати та засипати піском бруківки; заповнювати шви бруківок; здійснювати просте опорядження швів укладеної бруківки; здійснювати ремонт кам’яної та штучної бруківки. 2. Берегоукріплювальні та виправні роботи Планувати поверхні за допомогою шнура, кілків та візирок; укріплювати укоси одношаровим кам’яним вирощенням; ремонтувати глиняну основу понурної частини греблі; забивати виїмки у днищі камер шлюзу накиданням каменю; улаштовувати основи під кам'яне брукування зі щебеню або глини; розбирати кам'яну бруківку на гравійній основі та кам’яної вистілки понурної частини греблі за допомогою механізованих інструментів; здійснювати берегоукріплювальні роботи з збірних залізобетонних плит та блоків. Загальнопрофесійні вимоги Повинен раціонально та ефективно організовувати працю на робочому місці; дотримуватися норм технологічного процесу; не допускати браку в роботі; знати й виконувати вимоги нормативних актів з охорони праці й охорони навколишнього середовища, дотримуватися норм методів і прийомів безпечного ведення робіт; використовувати в разі необхідності засоби попередження і усунення природних і непередбачених негативних явищ (пожежі, аварії, повені); знати інформаційні технології в обсязі, що є необхідним для виконання професійних обов’язків; володіти обсягом знань з правових питань галузі, основ ведення підприємницької діяльності, державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності та трудового законодавства в межах професійної діяльності; дотримуватися вимог трудового законодавства.

Умови роботи Робота бруківника проходить на відкритому повітрі і пов’язана з впливом на нього метеорологічних факторів, що залежать від кліматичної зони, пори року, умов погоди. Потребує від працівника значних фізичних зусиль.

Професію можна отримати в: Вище професійне училище № 1 м. Рівне

6 В'язальниця трикотажних виробів та полотна

Загальні поняття В'язальник – майстер, який за допомогою різних видів ниток виготовляє готові вироби.

Коротка історія професії Це одна з найстародавніших професій, яка тісно пов'язана з духовною культурою суспільства. В'язання і ткацтво зі стародавніх часів ототожнювалось з мистецтвом. В'язані шкарпетки, знайдені в коптських гробницях, датуються IV-V ст., найдавніші (III ст., Епоха Прато-Наска) в'язані речі Нового світу виявлені в Перу. Висока якість виконання речей з могил коптів дозволяє вважати, що техніка в'язання була відома набагато раніше. У 1867 році Вільям Фелкін висунув гіпотезу, що в'язання було відоме ще за часів Троянської війни. Зображення на давньогрецьких вазах полонених троянців у вузьких, облягаючих штанях, дають підстави деяким дослідникам стверджувати, що грекам було відомо в'язання. Можливо, що зображений в Келлській книзі (бл. 800 р.) пророк Данило одягнений у вузькі штани (прообраз сучасних модних), пов'язані Аранським візерунком. У Скандинавії в епоху вікінгів практикувалося в'язання дерев'яною або кістяною голкою - більш трудомісткий вид створення трикотажного полотна, ніж гачком або спицями. Полотно, зв'язане голкою неможливо розпустити, потягнувши за кінчик нитки. Археологічні знахідки фрагментів речей, виконаних в цій техніці з Англії (Коппергейт), Фінляндії (Кокомакі), Німеччини (Мамма), Норвегії (Осло), Росії (Новгород) датуються X-XI ст. Способів в'язання голкою налічується близько тридцяти. При розкопках знайдені лише невеликі речі, виконані в цій техніці (рукавиці, шкарпетки, головні пов'язки). Традиція в'язання голкою зберігалася в місцевостях із суворим кліматом аж до кінця XX століття. У центральній і південній Європі мистецтво в'язання відродилося в XIII ст.. У гробницях принців з роду де ла Серда в абатстві Санта-Марії-ла-Реаль-де-Лас-Хюлгас виявлені в'язані з шовкових ниток рукавички і наволочки. У XVI столітті в Іспанії було широко поширене в'язання панчіх, тоді ж прийшла мода на в'язані рукавички. Перша гільдія, яка об'єднує в'язальників, була створена в Парижі в 1527 році. Перший крок до механізації виготовлення панчіх був зроблений у Великобританії у 1589 році. Помічник приходського священика Вільям Лі винайшов верстат для в’язання.. Цей верстат було названо кулірним, так як для утворення на ньому петель нитка попередньо вигиналась в петлі, тобто кулірувалась. В 1755 році англієць Крані винайшов першу основов’язальну мащину, де петлі утворювалися не з однієї нитки, а з цілої системи паралельно розташованих ниток, які називалися основою. Перша кругла трикотажна машина була винайдена у Франції в 1798 році. На ній виготовлялось кругле полотно у вигляді широкої трубки. Широкого розвитку трикотажне машинобудування набуло у другій половині ХІХ століття. В цей час в європейських країнах було запатентовано значну кількість винаходів, спрямованих на вдосконалення трикотажно – в’язальних машин. Тоді ж в Англії було вперше сконструйовано язичкову голку. Машини стали постачатись механічним приводом. Найбільший розвиток трикотажна промисловість набула в Західній Європі та Америці. У Росії в 1913 р. вона становила лише 0,6% усієї текстильної промисловості. Асортимент виробів, що випускались, був порівняно небагатий: в основному він складався з панчішних виробів, хусток, шапок, шарфів, рукавичок; пізніше з'явились білизна і спортивні вироби, купальні костюми. З верхніх виробів можна виділити светри і фуфайки, рейтузи. Значне розповсюдження одяг із трикотажу набув тільки після Другої світової війни. Швидкими темпами реконструювали існуючі і будували нові фабрики. Зміна умов життя, нестача робочих рук спричинили і поступову зміну навичок. Під впливом американського способу життя повсякденним одягом для працюючих жінок став комплект з спідниці та светра. Дуже практичним повсякденним одягом стали прямі, та овальні спідниці і сукні-костюми з джерсі. В основному застосовували однотонні дрібно-структурні в'язки. Жінки починають носити брюки і светри, джемпери, спортивні куртки, близькі до чоловічих. Одяг спортивного стилю, а з ним і трикотаж тісно входять у побут. Трикотаж можна сміливо назвати одягом XXІ століття. Почавши розвиватись на початку ХХ століття, одяг із трикотажу завдяки своїм утилітарним якостям — легкості, м'якості, еластичності, гігроскопічності, спроможності зберігати тепло і формостійкості набув широкої популярності, зайняв значний сектор ринку. Сьогодні інтерес до в'язання дуже високий. Майстрині в'язання працюють на різноманітних в'язальних машинах, а при ручному в'язанні звичайними спицями та гачками. Виготовлені з художнім смаком в'язані светри, сукні, костюми, шарфи та рукавички - це справжні витвори мистецтва. Всі ці речі, м'якенькі та теплі, виготовляються працьовитими руками вправного в'язальника.

Характер роботи Професія в’язальника трикотажних виробів та полотна має ряд спеціалізацій. В залежності від виду обладнання і асортименту продукції, в’язальник обслуговує різну кількість машин. Контролює їх технічний стан та якість пряжі. Під час роботи регулює натягнення і щільність в'язки. Відповідає за якість і комплектує вироби. В'язальники високої кваліфікації можуть разом із художником-модельєром розробляти зразки трикотажних переплетень, виготовляти моделі за ескізами.

Умови роботи За ступенем важкості та напруженості, праця в’язальника трикотажних виробів та полотна характеризується як фізична середньої тяжкості. Її специфічною особливістю є вимушена фіксована поза у процесі виконання діяльності, обмеження загальної рухливості. Обмежень за статтю та віком немає, але ця професія переважно жіноча.

Ринок праці Великий попит на вязану продукціє забезпечує потребу фахівців з даної професії на сучасному ринку праці. Як працівники, вязальники працюють у вязальних цехах, швейних підприємствах, в приватних фірмах. Крім того професія може бути орієнтована на самозайнятість, мистецьку діяльність. Тобто вона дає можливість працювати за індивідуальною формою організації праці та збувати свої вироби самому або через торгову мережу чи посередницькі організації.

Медичні обмеження Професія в’язальник належить до професій з підвищеним зоровим напруженням. Об’єкти праці знаходяться у постійному русі. Темп руху найчастіше середній. Робітник повинен легко і швидко орієнтуватися у напрямках руху об’єктів, чітко визначити розміри та форму деталей, ідентичність або різницю пряжі. У зв’язку цим найбільш навантаженими органами в’язальника є очі. Зір дає робітникові 90% інформації про умови та характер роботи, тому він повинен бути достатньо гострим (природним або скоригованим) та бути стійким. Також в’язальник повинен мати здорову серцево-судинну систему, бронхо-легеневу систему, здоровий спинномозковий хребет, відсутність порушень опорно – рухових функцій, захворювань шкіри, нирок. Умови праці – шум, монотонна робота – вимагають здорової нервової системи та психіки.

Вимоги до індивідуально-психологічних особливостей У в’язальника повинні переважати наочно– образна пам'ять – запам’ятовування деталей виготовлюваних виробів, просторового співвідношення частин і деталей тощо, наочно– дійове, наочно – образне мислення. Для діяльності необхідні висока швидкість моторних реакцій, хороша зорово-моторна координація (на рівні рухів пальців рук), уміння розподіляти увагу і тривало її концентрувати в умовах монотонності. Професія в’язальниці трикотажних виробів та полотна потребує від робітника художньої уяви і здібностей, розуміння художніх ефектів, наочно-образної уяви, схильності до творчості. Ця професія приваблива для тих, хто любить в'язати, кому подобається керувати складною технікою і відчувати себе причетним до створення нових моделей одягу. Успішному виконанню роботи сприяють такі якості особистості, як несприятливість до перешкод, що проявляється у здатності зберігати зосередженість в умовах дії різних перешкод, витривалість (психічна і фізична); в’язальнику необхідна висока працездатність, терпіння, посидючість, вміння протистояти втомі в умовах монотонності і одноманітності виконуваних робочих рухів; урівноваженість – якість, що передбачає зібраність і витримку, дозволяє встановити рівномірний темп роботи; добросовісність, охайність, ретельність. В’язальник працює з людьми, тому він повинен вміти встановлювати відповідні контакти. Для цього йому необхідні такі якості як доброзичливість, емоційна врівноваженість, самовладання. Висока емоційна стійкість є одночасно і доброю основою для формування перелічених вище рис характеру, які можна назвати для в’язальника професійно важливими.

Перспективи розвитку Учням, які закінчили курс навчання та здали іспити, присвоюється виробнича кваліфікація та видається відповідний документ державного зразка (диплом, свідоцтво), Особи, які закінчили професійно-технічні заклади освіти, мають повну зальну середню освіту, можуть продовжити своє навчання в навчальних закладах вищих рівнів акредитації текстильної і легкої промисловості, набуваючи кваліфікації бакалавра, спеціаліста, магістра. Випускники, отримавши високу кваліфікацію, впевнено почувають себе у складних умовах ринкової економіки. В'язальник - це і майстер-модельєр, і майстер-виконавець. Фахівці цієї професії працюють на трикотажних фабриках, в ательє, вдома. Професія надає широкі можливості для індивідуальної трудової діяльності. Перелік навчальних закладів, де можна продовжити навчання після отримання професії «в’язальник трикотажних виробів та полотна» • Львівська національна академія мистецтв • Київський національний університет технологій та дизайну • Мукачівський державний університет • Східноукраїнський національний університет ім. Даля • Хмельницький національний університет • Хмельницький інститут конструювання та моделювання швейних виробів

Галузь економіки Швейне виробництво

Професію можна отримати в: Луцький центр професійно-технічної освіти

7 Візажист

Загальні поняття Візажист - майстер, який підкреслює окремі риси обличчя за допомогою вмілого нанесення макіяжу з урахуванням форми обличчя, кольору шкіри, волосся, очей.

Коротка історія професії Косметикою користуються з давніх часів. Фарба для підведення очей була знайдена в єгипетських похованнях, що відносяться до 3000 року до нашої ери. Римські дами використовували пофарбовану пудру і бронзові ложки з довгими ручками для витягу і змішування косметичних засобів. Довгий час уживання декоративної косметики вважалося аморальним: присвячена етикету книга, написана на початку століття, затверджує, що східний звичай підфарбовувати губи допускається лише на сцені. На щастя, останнім часом думка змінилася, і абсолютно усі жінки можуть вільно користуватися декоративною косметикою.

Характер роботи Головне завдання візажиста - не лише створити певний образ, але підкреслити переваги обличчя людини і приховати недоліки. Працюючи з обличчям, візажист повинен враховувати природні дані клієнта, знати, що потрібно підкреслити за допомогою макіяжу, а що приховати. Фахівець повинен знати, які кольори і текстури підходять даному типу зовнішності, костюм, образ, доречні для певного періоду, року, події Особливості роботи візажиста залежать від завдання, яке ставить замовник: адже це може бути і підготовка до того або іншого урочистого заходу, до виходу на сцену або в телеефір, до фотосесії тощо, і просто бажання виглядати більш презентабельно. Велику частину робочого часу візажист у доводиться проводити на ногах. Працевлаштування можливе в салонах краси, перукарнях, при різних студіях, нерідко ці фахівці також приїжджають по виклику додому. Буває і виїзна робота - на показах мод, для різноманітних зйомок тощо. Робочий день частіше всього ненормований, визначається кількістю замовників та їх побажаннями. Досвідом доведено, що найспокійніші об'єкти для візажу - моделі, найнервовіші і непередбачувані, - музиканти. Займаючись артистами естради і кіно, ведучими телебачення, потрібно постійно пам'ятати, що вони повинні бути упізнаваними. Не завжди можна експериментувати з іміджем і макіяжем.

Умови роботи Візажист працює в приміщеннях, стоячи з невеликим нахилом вперед з великим навантаженням на спину.

Ринок праці Візажисти можуть працювати в інститутах косметології, спеціалізованих медичних установах системи Міністерства здоров’я, які надають косметологічну допомогу (косметологічні лікарні і кабінети), спеціалізованих установах у сфері побутового і комунального господарства (косметичні кабінети, салони, перукарні, лазні, готелі, будинки моди).

Медичні обмеження Професія візажиста протипоказана людям, які страждають: • алергією на косметичні засоби ; • психічними розладами; • слабким зором (гострота зору з корекцією нижче 0,8 на кращому і нижче 0,5 на гіршому оці); • дальтонізмом; • порушеннями опорно-рухових функцій, особливо кистей рук; • судинними захворюваннями кінцівок; • органічними ураженнями центральної нервової системи; • епілепсією; • захворюваннями шкіри.

Вимоги до індивідуально-психологічних особливостей • художні здібності; • здатність установлювати контакти з людьми; • розвинута творча уява; • розвиток образної пам’яті; • високий рівень розвитку колірного сприйняття (здатність сприймати і розрізняти широкий спектр кольорів і їх відтінків); • почуття гармонії і симетрії; • гарний зір.

Перспективи розвитку Досвідченні візажисти можуть очолити підприємство або організувати свою справу. Продовжити навчання: 1. « Київський Національний університет культури і мистецтв». 2. «Українська академія перукарського мистецтва та декоративної косметики». 3. «Всеукраїнська Школа стилю та візажу». 4. « Академія перукарського мистецтва Володимира Новоградського».

Галузь економіки Професії сфери послуг населенню

Професію можна отримати в: Луцький центр професійно-технічної освіти

Професію можна отримати в: Рівненський професійний ліцей

Професію можна отримати в: Березнівське вище професійне училище

8 Верстатник деревообробних верстатів

Загальні поняття Верстатник деревообробних верстатів – фахівець, який займається спеціалізованою обробкою деревини.

Коротка історія професії З давніх давен деревина широко використовується в будівництві. Із деревини будують будинки, виготовляють вікна, двері, паркет, меблі. Популярність деревини обумовлена, в першу чергу, її високими споживчими якостями: екологічністю, механічною міцністю, низькою теплопровідністю, легкістю в обробці. Сучасні досягнення у галузі деревообробки дають змогу виготовляти все нові і нові вироби з деревини. На сучасному етапі застосовуються нові верстати для обробки деревини та лінії по збиранню столярно-будівельних конструкцій. А для виконання цих робіт необхідні висококваліфіковані робітники за спеціальністю „Верстатник деревообробних верстатів ”.

Характер роботи Верстатники деревообробних верстатів виконують поздовжній та поперечний розкрій пиломатеріалів з деревини м'яких та твердолистяних порід на однопильних верстатах, випилюють деталі з деревини за розміткою на стрічкопиляльних верстатах, розкроюють деревину та заготовки під кутом та по шаблону на круглопиляльних верстатах; виконують свердління отворів у деталях на одношпиндельних свердлильних верстатах з механічною подачею; вибирають пази в деталях на свердлильно-пазувальних верстатах, налагоджують ці верстати. Виконують стругання в кут крайки та пласті брускових деталей на фугувальних та рейсмусових верстатах, фрезерувальні роботи на фрезерних верстатах. Виконують точіння деталей середньої складності.

Умови роботи Сучасна деревообробка є високомеханізованим та високопродуктивним і в той же час небезпечним і шкідливим виробництвом. Небезпека і шкідливість деревообробки пояснюється наявністю двох груп специфічних особливостей: • перша група особливостей пов’язана із специфікою матеріалів, що обробляються та застосовуються; • друга група особливостей пов’язана із специфікою конструкції технологічного обладнання та режимами їх роботи; Верстатники працюють у різних умовах: на будівельному майданчику, на деревообробних підприємствах. Вони працюють з інструментами і механізмами, які мають різальні органи, швидкообертаючі частини. При роботі використовують захисні засоби: навушники протизвукові, захисні окуляри, робочий одяг, взуття.

Ринок праці Верстатники працюють у сфері виробництва, будівництва, обслуговування, комунальному та сільському господарстві, приватному секторі. Представники даної професії затребувані при комплексній механізації і автоматизації технологічного процесу деревообробного виробництва, а також при впровадженні обладнання з програмним керуванням.

Медичні обмеження Протипоказано освоювати професію верстатника особам: • із захворюванням органів дихання, слуху; • порушенням опорно-рухового апарату; • із захворюванням нервової системи; • хворим на бронхіальну астму; • з нестійкою увагою; • недостатньо швидкими та неточними реакціями.

Вимоги до індивідуально-психологічних особливостей Верстатник повинен мати: • добре розвинені м’язові відчуття; • точний окомір; • просторову уяву; • точне відчуття кольорів та відтінків; • розвинену вольову організацію; • врівноважений характер; • повинен бути рішучим; • самостійним, акуратним, зібраним і відповідальним; • добре креслити і малювати.

Перспективи розвитку Перспективи розвитку верстатника деревообробних верстатів, як спеціаліста, пов’язані із самовдосконаленням, необхідністю розширення знань у галузі техніки, технології, що сприяє престижу фахівця, одержанню більш високого рівня кваліфікації, обрання на більш відповідальну посаду, матеріальним винагородам. Перспективи росту пов’язані також з розвитком приватного сектора і економіки держави. Верстатники належать до категорії працівників, що мають навички роботи з деревиною, роботою на верстатах, автоматичних лініях тощо.

Галузь економіки Деревообробне виробництво

Професію можна отримати в: Луцьке ВПУ будівництва та архітектури

Професію можна отримати в: Торчинський професійний ліцей

Професію можна отримати в: Любомльський професійний ліцей

Професію можна отримати в: Маневицький професійний ліцей

Професію можна отримати в: Соснівський професійний ліцей

Професію можна отримати в: Вище професійне училище № 1 м. Рівне

Професію можна отримати в: Вище професійне училище № 25 смт. Демидівка

Професію можна отримати в: Вище професійне училище № 29 смт. Володимирець

9 Верстатник широкого профілю

Загальні поняття Верстатник широкого профілю – фахівець, який обробляє деталі з металу і інших матеріалів на токарних, фрезерних, свердлувальних і шліфувальних верстатах.

Коротка історія професії Спеціальність виникла у зв'язку з необхідністю оперативного виготовлення невеликих партій деталей різної складності для ремонту верстатів і механізмів. Поява більш досконаліших металообробних верстатів тісно пов’язана з організацією підприємств заводського типу. Значний вклад у розвиток верстатобудування вніс відомий механік Нартов А.К. У 30-х роках XVIIIст. він сконструював верстат з механічним супортом. Починається масовий випуск металорізальних верстатів. В Україні до 1917 р. верстатобудування фактично не існувало. У 1913 році тут були вироблено тільки 65 металорізальних верстатів. У 1924 р. в Одесі було організовано виробництво болторізальних, а згодом свердлильних верстатів; з 1926 р. у Лубнах почався випуск токарних верстатів. Організується випуск верстатів – автоматів у Києві, Житомирі, радіально-свердлильних – у Краматорську. І до цього часу ці міста є центрами вітчизняного верстатобудування.

Характер роботи Керуючись кресленням деталі, верстатник широкого профілю визначає послідовність її виготовлення. Підбирає необхідні для цього інструменти. Використовує довідники і проводить необхідні розрахунки. Вибирає режим різання, проводить наладку верстата, встановлює інструмент і заготовку, проводить обробку деталі. Вивіряє за допомогою оптичних приладів розміри деталі і якість її обробки. Використовує ручні інструменти, механічне устаткування (токарні, свердлувальні, фрезерні, шліфувальні верстати) і вимірювальні прилади.

Умови роботи Верстатник працює в закритому приміщенні, при хорошому освітленні, нормальній температурі повітря. Робота верстатника двозмінна, режим вільний. Тривалість робочого дня – 8 годин, для неповнолітніх – 6. Робота верстатника кваліфікується як праця середньої важкості. Вона добре механізована, виконувати її можуть як чоловіки, так і жінки. Працює верстатник, в основному, стоячи. Заробітна плата верстатника залежить від кваліфікації і складності виконуваної роботи. На підприємствах, крім цього, діє система матеріального заохочення: премії за виконання виробничих планів, за хорошу якість продукції, за раціоналізацію і винахідництво та інші форми.

Ринок праці Для працевлаштування у Волинському регіоні існує ціла низка крупних та дрібних підприємств, які дають змогу реалізувати знання, уміння і навички випускників з професії верстатник широкого профілю. Серед потужних підприємств варто виділити такі: 1. ДП Нововолинський ремонтно-механічний завод, м. Нововолинськ. 2. ЗАТ «Агросвіт», м. Володимир-Волинський. 3. Корпорація «Богдан», цех №2 Луцького автомобільного заводу, м. Нововолинськ. 4. ЗАТ «Оснастка-інструмент» м. Нововолинськ. 5. ПП Ново сервіс, м. Нововолинськ. 6. ВАТ Нововолинський ливарний завод, м. Нововолинськ.

Медичні обмеження Протипоказано освоювати професію верстатника широкого профілю особам: • із захворюванням органів дихання, слуху; • порушенням опорно-рухового апарату; • із захворюванням нервової системи; • хворим на бронхіальну астму; • з нестійкою увагою; • недостатньо швидкими та неточними реакціями.

Вимоги до індивідуально-психологічних особливостей Відповідно до загальноприйнятої психологічної класифікації професій професія «верстатника широкого профілю» належить до типу «людина-техніка», тобто, це сфера діяльності, де людина взаємодіє з технікою. За метою праці це професія перетворююча – метал перетворюють в деталі механізмів тощо. Професія потребує швидкого рухового сприйняття та швидкої рухової реакції, добре розвинутого око¬міру, високого ступеня координації рухів рук, просторового сприйняття, доброї фізичної підготовки, високого рівня рухової, зорової та оперативної пам'яті. Ця професія потребує також високого рівня концентрації, розподілу та переключення уваги, розвинутого наочно-образного мислення, здатності до швидкого оцінювання ситуації та прийняття рішення. Риси характеру, необхідні людям професії «верстатника широкого профілю» – наполегливість, терплячість, акуратність, самостійність, кмітливість, самоконтроль.

Перспективи розвитку Верстатник широкого профілю після закінчення навчального закладу матиме змогу працювати на металообробному виробництві, в ремонтних майстернях, ремонтних цехах різних виробництв. У подальшому кваліфікований робітник може очолювати бригаду на виробництві, займатись наставництвом, а також продовжити навчання за обраним напрямком в коледжі чи універитеті.

Галузь економіки Загальні професії електротехнічного виробництва

Професію можна отримати в: Ковельський професійний ліцей

Професію можна отримати в: Луцьке вище професійне училище

Професію можна отримати в: Професійно-технічне училище № 11 м.Нововолинська

Професію можна отримати в: Рівненський професійний ліцей

10 Виробник з художніх виробів з кераміки

Загальні поняття Виробник художніх виробів з кераміки — фахівець, який виготовляє згідно керамічної технології гончарні вироби з випаленої гончарної глини: посуд, іграшки, прикраси, сувеніри художні композиції, інші ужиткові вироби тощо.

Коротка історія професії Вироблення художніх виробів з кераміки тісно пов’язано з розвитком гончарства, яке виникло в епоху неоліту і знаменувало собою значний крок у розвитку продуктивних сил. Гончарство існувало там, де були придатні для цього глини. Добуту глину очищали від механічних домішок, потім місили, виготовляли з неї вироби, підсушували їх і випалювали. Спочатку вироби ліпили вручну і випалювали на відкритих вогнищах або у звичайних печах. З винайденням гончарного круга гончарство стало окремим ремеслом. Із часів енеоліту гончарні вироби починають оздоблювати орнаментом, який наносили глиняними кольоровими фарбами. Гончарство в Україні відоме з кінця мезолітичної доби. Досягло високого розвитку в добу трипільської культури. Від XVI—XVII століть гончарство безперервно розвивалося, ставши в ХІХ ст. однією з найважливіших галузей української кустарної промисловості. Гончарі продавали свої найрізноманітніші вироби на ярмарках, а часом розвозили у віддалені райони. Головними районами українського гончарства були: • Полтавщина — колишні повіти Миргородський, Зіньківський (зокрема, Опішня), Констянтиноградський; • Чернігівщина — Городнянський (зокрема, Олешня), Ніжинський, Кролевецький, Новгород-Сіверський, Глухівський повіти та інші; • Київщина — Чигиринський, Черкаський, Уманський повіти; • Харківщина — Валківський, Охтирський, Ізюмський повіти; • Східне Поділля — Кам'янецький, Проскурівський, Гайсинський повіти; • Волинь — гончарство було зосереджене біля Овруча, Корця, Звягеля; • Херсонщина — біля Цибулева, Павлиша; • Галичина — на Розточчі (Глинсько, Немирів), Гавареччина (Гаварецька кераміка); • Гуцульщина, Покуття, зокрема Гуцульська кераміка, тощо. У сучасному світі гончарні вироби майже повністю замінила набагато дешевша фабрична керамічна, скляна, пластмасова продукція. Гончарні вироби у XXI сторіччі цінують як автентичні народні вироби, колекціонують як сувеніри або витвори мистецтва. Нині основні центри гончарства — Опішня, Хомутець, Бубнівка, Дибинці, Ічня, Косів. Громадською організацією «Київське регіональне об'єднання творців родових помість» у рамках проекту відродження старовинних народних промислів створена Школа гончарного мистецтва у Києві. Сучасне українське гончарство: • Опішня • Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному • Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів • Музей гончарного мистецтва О. Г. Луцишина • Національний архів українського гончарства • Гончарська Книгозбірня України • Київська гончарна майстерня • «Інша кераміка» — сучасне київське гончарство Відомі українські гончарі: • Шиян Ольга Галактіонівна — майстер народної керамічної іграшки та скульптури. • Селюченко Олександра Федорівна (1921—1987) — українська керамістка, народна майстриня. • Поросний Василь Васильович(1873, с. Міські Млини — 1942, Москва) — український радянський народний майстер художньої кераміки. • Юрко Лебіщак (1873—1927) — видатний український технолог-кераміст, завідувач Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства (1912—1921). • Остап Ночовник (1853—1913) — видатний український гончар, творець барокової глиняної скульптури; уродженець Міських Млинів. • Коломієць Захар Йосипович — опішнянський гончар. • Пошивайло Гаврило Ничипорович (7 квітня 1909 – 24 січня 1991) — один із творців української народної кераміки ІІ половини ХХ століття, представник опішнянської школи художньої кераміки. • Пошивайло Явдоха Данилівна (Бородавка) (1910 р. — 1994 р.) — гончарна малювальниця, представниця опішнянської школи художньої мальовки. Оздоблювала твори чоловіка Гаврила рослинними й зооморфними декоративними композиціями. • Омеляненко Василь Онуфрійович — заслужений майстер народної творчості Української РСР. • Матейко Катерина Іванівна (1910—1995) — український науковець, етнограф, кераміст, гончар, публіцист, краєзнавець та громадський діяч.

Характер роботи Виробник художніх виробів з кераміки – творча та популярна професія, яка вимагає від майстра вміння володіти всіма прийомами ліплення, використовуючи народні художні традиції та сучасні вимоги, починаючи процес від ескізу та завершуючи творчою роботою. Самостійно виконуючи всі підготовчі та завершальні етапи, дотримуючись встановленої технології.

Умови роботи Виробниками художніх виробів з кераміки можуть працювати як жінки, так і чоловіки різного віку. Виробник художніх виробів з кераміки працює з різними видами глини в приміщеннях, які обладнані гончарними кругами, печами.

Ринок праці Попит на виробників художніх виробів з кераміки на сучасному ринку праці є високим.Як працівники, виробники художніх виробів з кераміки працюють у керамічних цехах, підприємствах, в приватних фірмах. Крім того професія може бути орієнтована на самозайнятість, наставництво, викладацьку діяльність.

Медичні обмеження Виробником художніх виробів з кераміки може працювати практично будь-яка здорова людина, але недоцільно опановувати цю професію людям, які мають певні протипоказання, зокрема: - патологія й деформація опорно-рухового апарату; - аутоімунні захворювання.

Вимоги до індивідуально-психологічних особливостей Кожна професія висуває певні вимоги до індивідуально-психологічних якостей людини. Професія виробника художніх виробів з кераміки також передбачає певні риси характеру та якості, нахили, вміння: потрібно постійно думати, аналізувати, співставляти, порівнювати, мати добру просторову уяву, точний окомір, не боятись експериментувати, бути творчим, наполегливим, витривалим, терпеливим, добре сприймати кольори.

Перспективи розвитку Навчаючись у ПТНЗ, учні з професії «Виробник художніх виробів з кераміки» набувають фахових знань, умінь і навичок, готуються застосовувати їх у своїй подальшій професійній діяльності. Під час проходження виробничої практики у керамічних цехах, приватних підприємствах художнього профілю учні вдосконалюють свою професійну майстерність, набувають нових знань та навичок. Крім того, під час практики роботодавці мають нагоду оцінити професійний рівень молодих фахівців і запропонувати їм по закінченні навчання робочі місця.

Галузь економіки Виробництво художніх виробів

Професію можна отримати в: Луцьке ВПУ будівництва та архітектури