Знай свої права

Правові основи працевлаштування

Світ професій безмежний. Перед Вами відкрито безліч шляхів самореалізації. Вибір професії, професійне навчання, пошук першого робочого місця – це кроки дорослого життя, і вони повинні бути ретельно виваженими.

Держава гарантує всім громадянам рівні права на працю. Отже законодавством України зазначено:

Відповідно до ст. 187 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП), неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Не допускається прийняття на роботу осіб, молодших шістнадцяти років. Однак, за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років. Також, для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП) для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання.

На кожному підприємстві, в установі чи організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження (ст. 189 КЗпП). Згідно зі ст. 190 КЗпП України, забороняється застосування праці осіб, молодших вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.

Законодавством також передбачена заборона залучати осіб, молодших вісімнадцяти років, до підіймання і переміщення вантажів, маса яких перевищує встановлені для цієї категорії громадян граничні норми. Перелік важких робіт і робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також граничні норми підіймання і переміщення вантажів особами, молодшими вісімнадцяти років, затверджуються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. Забороняється також залучати працівників, молодших вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП).

Згідно із Законом України “Про зайнятість населення”, безробітними визнаються громадяни, яким на момент звернення до служби зайнятості виповнилось 16 років. Підлітки віком 14-15 років можуть звертатися до служби зайнятості, але статус безробітного до досягнення ними 16-річного віку вони не отримують, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи та організації або скороченням чисельності (штату).

Випускникам загальноосвітніх шкіл, які вперше шукають роботу і не мають професії, в разі їх звернення до державної служби зайнятості у першу чергу пропонується пройти професійну підготовку за спеціальностями, які користуються попитом на ринку праці. Але такі спеціальності для кожного регіону різні. Крім цього, для працевлаштування молоді при зверненні в службу зайнятості державою визначені наступні додаткові гарантії:

  • надання першого робочого місця;
  • працевлаштування на заброньовані робочі місця на підприємствах, в установах та організаціях;
  • сприяння державною службою зайнятості у підборі підходящої роботи, зокрема на робочі місця за рахунок надання дотації роботодавцю;
  • навчання нових професій, перепідготовка та підвищення кваліфікації відповідно до потреб ринку праці;
  • участь в оплачуваних громадських роботах.

Відповідно до статті 5 Закону України “Про зайнятість населення”, питання працевлаштування дітей-сиріт, які залишилися без піклування батьків, та осіб, яким виповнилося 15 років і які за згодою одного з батьків приймаються на роботу на спеціалізовані робочі місця, вирішується шляхом забезпечення державою додаткових гарантій. З цією метою місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту для бронювання на підприємствах, в установах та організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік, до 5 відсотків загальної кількості робочих місць за робітничими професіями.

На ці гарантії мають право молоді люди після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, а також після звільнення з лав дійсної строкової військової або альтернативної служби.

Право на одержання допомоги по безробіттю мають громадяни, які в установленому порядку отримали статус безробітного.

Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Отримавши роботу необхідно буде укласти трудовий договір.

Укладання трудового договору

Відповідно до Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Слід зазначити, що трудові відносини всіх працівників регулює Кодекс Законів про працю України.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи.

Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Чинне законодавство надає працівнику право укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Одночасне працевлаштування на декількох підприємствах є сумісництвом.

За сумісництвом робітники, службовці і спеціалісти виконують крім своєї основної роботи іншу роботу за плату. Це допускається як на тому самому, так і на іншому підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи у вільний від основної роботи час.

Для роботи за сумісництвом згоди власника або уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібно.

Водночас слід зазначити, що законодавством може бути встановлено обмеження на роботу за сумісництвом.

Кодекс законів про працю України визначає і контракт як особливу форму трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

 

Додержання письмової форми трудового договору є обов’язковим у таких випадках:

      • При організованому наборі працівників.
      • При укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я.
      • При укладенні контракту.
      • Коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі.
      • При укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу).
      • При укладенні трудового договору з фізичною особою.
      • В інших випадках, передбачених законодавством України.

При прийнятті на роботу працівника оформлюють трудову книжку. Крім трудової книжки при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати також паспорт або інший документ, що посвідчує особу, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.

Укладення трудового договору, у тому числі контракту оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

З наказом чи розпорядженням про оформлення трудового договору обов’язково ознайомлюють працівника під розписку. Це дає можливість працівнику ознайомитись із змістом наказу чи розпорядження про правильність умов трудового договору.

Також чинне законодавство забороняє укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров’я.

Щодо строків укладення трудового договору то слід сказати, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; укладеним на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк є найбільш поширеним з трудових договорів, оскільки створює стабільність у трудових відносинах. В даному випадку сторони не обумовлюють час існування трудових відносин. При цьому, за працівником залишається право на припинення трудових відносин у порядку, визначеному чинним законодавством.

У тому випадку, коли сторони при укладенні трудового договору обумовили строк його дії, такий трудовий договір вважається строковим. При визначенні строкового договору сторони визначають певний календарний період: місяць, декілька місяців, рік, декілька років.

Також слід зазначити, що чинне законодавство передбачає укладення трудових договорів про тимчасову і сезонну роботи. Тимчасовими роботами визнаються роботи, що тривають не більше двох місяців. Сезонними вважаються роботи, які внаслідок природних і кліматичних умов виконуються протягом певного періоду року – сезону, що не перевищує шести місяців. Порядок організації сезонних робіт визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року № 578.

Знати свої права та обов’язки, якими наділила наша країна – це великий крок до успіху!